Печать

ТРИ ПОМИЛКИ ВІТАЛІЯ ПОРТНІКОВА


2013-02-26 (08:00)

ИСТОЧНИК

Я тривалий час не писав текстів і, взагалі-то і сьогодні не збирався цього робити. Але вчора в Інтернеті продивився багато матеріалів Віталія Портнікова і вони справили на мене таке сильне враження, що прокинувшись вранці вирішив – не написати про свої враження просто не маю права. Звичайно, цей текст не стане рецензією політичних і публіцистичних позицій пана Віталія, бо аналізу потребує вся діяльність медіа і громадська думка або те, що її замінює.

Але про все по порядку.

По перше, дуже дякую Віталію Портнікову за його допомогу. Я вважаю його чи не найкращим нашим журналістом і, хоча він це і заперечує, політологом. Саме тому його три абсолютно не вірні політичні тези, які я виявив після чотиригодинного знайомства з відеоматеріалами і надали мені ключа до з’ясування (які не зручні клавіатури – як важко набирати апострофи) причин помилок опозиції і приводів для виправдання представників громадянського суспільства (блогерів, діячів культури, тощо) своєї ганебної пасивності, а народу своєї терпилісті. Справа в тім, що дійсно всі так звані політичні шоу на офіційному телебаченні - це радянські КВНи для розумово обмеженого електорату, вони поступово втрачають свій політтехнологічий сенс і мало впливають на «стан думок» в суспільстві, а саме – на систему підсвідомих стереотипів людей. Ці стереотипи формуються все-таки розумними людьми, як це не прикро для глупуватих «голубих» ідеологів, і тому помилкові сентенції пана Портнікова на порядок небезпечніші ніж ескапади «говорящіх татурєток» і заперечення невідомо навіщо завітавших на кисельовсько-шустерні розводки представників опозиції.

Гадаю, що достатньо заінтригував читача і плавно перехожу до основного викладу – ось ці три помилки.

- В разі перемоги Юлії Тимощенко країна так само скотилася б до авторитаризму.

- Несприйняття сьогоднішньої опозиції і її лідерів (сюди входить зокрема і оцінка «Свободи», яка в дрібних нюансах людей на не вірне уявлення про цю політичну силу).

- З другої помилки витікає закономірно третя: на наступних президентських виборах з’явиться новий політичний діяч і нова політична сила, котрі і поведуть боротьбу з нинішньою владою.

Тезу №1 п. Портніков розвивав ще на минулих президентських виборах, при чому він зараз рішуче заперечує, що підтримував тоді ідеологію противсіхів, а лише хотів виконати свій професійний обов’язок журналіста давати людям повну інформацію про те, що може на них очікувати в разі перемоги того, чи іншого кандидата. Я підкреслив би тут, що п. Портніков і зараз вважає це правильною позицією. Я залишу поза дужками той факт, що тепер неможливо ні підтвердити ні заперечити цю його інвективу щодо вірогідності авторитарного правління Юлії Тимошенко. Але якщо політолог прогнозує такі речі, а погодьтесь це прогноз політологічний, він виходить за рамки журналістики, то він має показати споживачеві своїх здогадок і можливу різницю між можливим авторитаризмом Тимошенко і, тепер уже незаперечним, авторитаризмом Януковича. Будучи досвідченим медійником і розумною тверезо мислячою людиною пан Віталій мусив би повідати скептичному, допитливому, але мало обізнаному майбутньому виборцю різницю в психології колишньої бізнесвумен і колишнього «проффессора», проінформувати його про те, що означає по фєнє прізвисько «хам» etc. Тоді б кількість прихильників останнього можливо і не зменшилась, бо вони – гнила суміш совка і імперського шовініста, а от противсіхів, цих рефлексуючих дурнів, можливо стало би менше. А от завдяки «повній інформації» п. Портнікова їх безперечно стало набагато більше. На жаль тодішні помилки, які п. Портніков і зараз не визнає, працюють - і сьогодні «сміливий українець» каже – чого я буду захищати свого лідера, яка сидить у в’язниці – вона потенційний авторитарний диктатор. Отже саме, з моєї точки зору, некоректне і бездоказове припущення можливості авторитаризму Тимошенко, яке було елегантно вмонтовано в передвиборчий суспільний інформаційний простір, хоча і знаходилось саме по собі лише на грані цинізму, явилося закваскою самого цинічного гасла ідіотів – «всі ВОНИ ТАМ ОДНАКОВІ».

Раз торкнувся теми цинізму, трохи про це явище. Ще з радянських часів цинізм вважається виявом великого розуму і сміливої думки. В сатанинському суспільстві, а саме таким і тільки таким могло бути суспільство, створене за кальками сатаніста К. Маркса (більш докладно про це в моєму тексті «Капіталізм»: http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/2516/user_id/6268.phtml) тільки цинізм, тобто тотальне заперечення моралі і міг бути вказуючим маяком для «нової людини». Цю нову людину назвали гомо совєтікусом (згідно з рос. філософом Струве), а зараз кличуть «житєлєм Донбасса» (згідно з фанами клубу «Динамо»). На президентських виборах 2004-2005 рр кількість таких осіб ретельно підрахували московські політтехнологи Януковича і створили карту України, де ця кількість визначала сорти, на які московські мудрагелі розподілили народ України, чомусь сорти надавались в зворотньому порядку – 3 сорт мали східні та південно-східні області. Москвичи зробили дуже точну геополітичну карту, нашим самодіяльним політологам варто враховувати її і зараз, бо нічого не змінилось. А тепер я використаю формулу цинізму О. Уайлда «Цинік – це людина, яка знає ціну всьому, але не цінує нічого». Ось який крутий, формула повністю відповідає критерію аморальності, але в той же час є інструментом для викриття глибинної суті цинізму, адже якщо застосувати елементарну логіку, то стає ясно, що людина, яка нічого не цінує втрачає мотивацію до вірної оцінки і здатність до вірної оцінки поступово зникає. Це подібно до атрофування тривалий час незадіяних м’язів. Отже насправді у циніка залишається смілива думка, а от щодо розуму – проблеми стають серйозними. А тепер розглянемо з цього ракурсу, як працює політологічна формула п. Портнікова.

Наведу характерний діалог з житєлямі Донбасу:

Я: - Чому Ви голосували за Януковича? Житєль Донбасу (ніколи не скаже – Так ми ж всім стадом): – А за кого єщо било?

Я: – А Ви б хотіли , щоб в виборах приймали участь ще представники щипачів, наперсників, медвежатників? Житєлю Донбассу залишається зробити міміку, схожу на міміку відомої особи, яка згадує який останній фільм Анни Ахмєтовой вона бачила після читання поем Чехова в компанії різноманітних аристократів. Так і відбувається, але це тільки в тому випадку, якщо він не обізнаний з повною інформацією п. Портнікова, а якщо обізнаний, то відповідь є: - Юля була б таким самим авторитарним диктатором.

Мешканець регіону 2 сорту, навіть гомо совєтікус вже такого не скаже, він буде як правило противсіхом і втомлено зітхне: - я не голосував, скаже він, за кого голосувати ВСІ ВОНИ ОДНАКОВІ, а до того, Ви ж розумієте Юля була б таким самим авторитарним диктатором.

Найстрашніше, що мешканець регіону 1 сорту, а не забудьмо, що в порівнянні з далекою Європою всі наші регіони десь 10 сорту (незважаючи на те, що в жодній європейській країні немає Президента і правлячої коаліції такого високого рівня як в Україні), так от і цей 1 сорту теж час від часу зітхне розуміючи свою сортність і заспокоїть себе - Юля була б таким самим авторитарним диктатором, і додасть – от і Портніков так каже.

Переходжу до другого пункту. Можна було б багато за що критикувати опозицію, якби не одна маленька, але вирішальна обставина – українська опозиція це краща частина українського народу, народу знедоленого спаплюженого голодоморами, масовими репресіями, масовим заселенням України нац. меншинами. При чому, скажу м’якенько і політ коректно – значна частина представників цих етнічних груп не лояльна до України і не бажає інтегруватись в політичну українську націю, що наявно підтвердила енергійна реакція цих людей на антиукраїнський закон про регіональні мови. До речі, млява реакція українського суспільства (як українського етносу, так і лояльних до України представників нац. меншин) говорить не про слабкість опозиції, а про слабкість самого українства, адже в Грузії ще в далеких 70-х, за часів комуністичного режиму в період відсутності самого поняття «опозиція», народ зумів відстояти свою мову. Щодо української опозиції.

1 Акції опозиції на захист української мови були і героїчними і ефективними, вони виявили готовність до силового протистояння.

2 Акції опозиції під час парламентських виборів були в цілому правильними і ефективними і в максимальній мірі мінімізували фальсифікації, а в разі бодай невеликої активності киян (а тільки кияни можуть грати політичну роль в «опущеній країні», лідер якої залишається за гратами) влада вже могла би попливти.

3 Акції опозиції «протидія тушкам» була ефективною – вона налякала тушок і продемонструвала «силовий потенціал» опозиції, що суперважливо.

4 Акції опозиції з блокуванням ВР ефективні, бо остаточно поховали «силову перевагу» бандюків, а також можуть привести до перевиборів або до моральної перемоги – теж позитив, знає це кожний спортсмен.

Якщо узагальнити, то наша опозиція на порядок сильніша російської чи то Білоруської, складається з успішних і ефективних політиків і завдання медійників не просто «інформувати суспільство», затопляючи його цинічним скепсисом, іноді дещо тупуватим – чого вартує уявне «переживання», що в Україні залишиться лише один центр влади при заблокованому парламенті, ніби-то до блокування їх було декілька. Невже високолобим журналістам не ясно, що у нинішній ВР може бути лише одна функція – демонтаж неспроможної влади? Невже журналістський цинізм довів «володарів думок» до рівня 2 сорту? Тут зупинюсь - це я не про п. Портнікова.

Дещо про «Свободу». Віталій Портніков не правий коли визначає її як суто етнічну партію з комуністичними заморочками. Спробую пояснити чому. По перше - «Свобода» виступає програмово за приватну власність. По друге, я неодноразово заперечував і зараз заперечую позицію «Свободи» в аграрному питанні, але треба визнати, що їх позиція не є комуністичною. Крім того – як борються вони з комуністичною символікою. По третє – я не згоден з введенням в паспорт графи «національність» - з моєї точки зору, це комплекс меншовартості. Переконаний - в Україні всі громадяни є українцями і проблема лише в їхній українізації, бо в ній в недалекому, як я сподіваюсь, майбутньому матимуть право проживати в якості громадян лише українізовані українці. Але сказати, що «Свобода» суто етнічна партія на підставі цієї їхньої програмової позиції не можна, тим більше, що в разі розгортання дійсної національно-визвольної боротьби, яка таки може розгорнутися проти антиукраїнського інтернаціонала, ця програмова позиція виявиться доречною і єдино правильною.

Третє твердження п. Портнікова про «нового лідера» і «нову політичну силу», то це безпідставне марево, яке я чую з часів Кравчука. Основане воно на ілюзіях і абсолютно ігнорує коротку історію України і сьогодення. Неможливо за короткий термін створити нову політичну силу, можна лише спробувати розколоти існуючі. І не гоже такому достойному і серйозному журналісту намагатись заморочувати суспільство. Якщо ми хочемо формування ефективної демократичної сильної політичної системи, опозиції потрібно негайно сформувати плюралістичний конкурентний контент з «Батьківщини», «Фронту змін», «Удару», «Свободи». Це на сьогодні є єдино можлива партійна конфігурація в країні. Ці партії мусять налагодити коректний діалог, при цьому їх позиції мусять співпадати лише по базовим питанням державності України, а по інших питаннях вони можуть конкурувати, виробляючи при цьому політичну культуру. Вони мусять навчитися швидко і ефективно домовлятися в питаннях боротьби з антиукраїнськими силами, а головне – розуміти, що розраховувати на конструктивний діалог з комуно-олігархічними силами, кримінальними за своїми ознаками - неприпустима наївність.

Я побудував свій текст на критиці деяких позицій п. Портнікова, визнавши його за одного з найкращих журналістів. Не знаю, чи прочитає він цей текст, але тим не менш хочу наприкінці звернутись до нього.

Шановний пане Віталію!

Я високо ціную Ваш патріотизм, я згоден з Вами, коли Ви позиціонуєте себе як українського націоналіста – це єдино можливий цивілізований підхід, Ваш талант журналіста і літератора безперечний. Тому звертаюсь до Вас – перегляньте свої підходи до подачі політичної інформації щодо авторитаризму Тимошенко і неспроможності опозиції. Керівник не може бути не авторитарним, але він має бути готовим до законних обмежень своїх владних повноважень. Цю готовність Тимошенко демонструвала, часто не на користь собі. Опозиція нинішня – єдина надія на більш менш спокійне закінчення нинішньої Руїни, згадайте чим закінчувались для нас Руїни попередні. А реформи будуть в тій чи інший спосіб здійснюватись, але, звісно тільки в разі подолання нинішньої Руїни. (До речі мій погляд на них теж викладено в http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/2516/user_id/6268.phtml).

Дякую читачам, які дочитали мій текст.

Слава Україні

Комментарии

Добавить новый

Ваше имя (ник):

Контактный e-mail (скрывается):

Ваш комментарий:

 | 


Введите текст с картинки в поле внизу: