Печать

Володимир Бойко. Самка богомола та всі-всі-всі. Повісті, оповідання, фейлетони - 8 (2007-12-26)


2012-12-11 (17:33)

Чорні „дірки” Донбасу

(продовження)

А воно ж таке тверде …

Середня продуктивність звичайної “дірки” – 10 тонн вугілля на добу.

10-12 тонн вугілля на добу – така продуктивність середньої “дірки”

Робота йде, як правило цілодобово, під землею знаходиться три людини (той, що працює відбійним молотком, і двоє, які відкидають вугілля та засипають його у вагонетку) і одна людина перебуває на поверхні: слідкує за компресором, витягує лебідкою вагонетку або корито з вугіллям на поверхню, просіює видобуте. Одна зміна може працювати вісім годин, а може й дванадцять – це вирішують самі шахтарі, які отримують зарплатню від кількості видобутого.

Якщо з якихось причин не можна підігнати до “дірки” компресор, вугілля довбається вручну – “пікою”, привареним до палі вістрям відбійного молотка, по якій б’ється кувалдою, або “клюваком”.

Ручний видобуток – це екзотика навіть на нелегальних шахтах

Якщо ж хазяїн прагне мінімальних витрат, то вугілля “палиться” за допомогою вибухівки. Зі слів самих шахтарів, міліція Тореза налагодила безперебійне постачання амоніту та детонаторів на свої “дірки”, завдяки чому собівартість “ментовського” вугілля в окрузі найнижча. Після вибуху в “дірку” опускаються шахтарі, відколоті шматки вугілля піднімають на поверхню й закладають нову партію вибухівки – дешево й сердито.

Далі вугілля треба просіяти. На поверхні з нахилом встановлюється металева сітка від ліжка, на яку лопатою кидається вугілля. Те, що просипалося через сітку продається як штиб за 90 – 100 грн. за тонну. Ті шматки, що скотилися з сітки, йдуть по 190-210 гривень за тонну. Ще рік тому, в 2002 році, дорожче від 140 грн. за тонну продати першосортний антрацит було неможливо. Але зараз й по 210 грн. купити бодай машину вугілля ой як непросто – дається взнаки ажіотажний попит. І як не бути тому попиту, якщо, наприклад, сусідня з Дімкіною “діркою” державна шахта ім. Кіселєва дає за добу тільки 8 тонн вугілля і це при тому, що на шахті працює понад шістсот працівників.

З Дімкіних слів, за станом на вересень 2003 року навкруги Тореза працюють понад 500 нелегальних шахт, які за найскромнішими підрахунками дають на добу 5000 тонн вугілля з глибини до 400 м. Нескладно підрахувати, що за місяць “дірки” тільки з одного цього родовища приносять чистого прибутку не менше 1 мільйона доларів. Але протягом найближчих трьох місяців ці цифри мають подвоїтися, оскільки вже зараз на одну працюючу “дірку” припадає дві-три в стадії “законурення”.

Перше знайомство

Вечірній Торез мало чим відрізняється від інших шахтарських міст – така ж темінь на вулицях, такі ж купи сміття, такі ж малолітні проститутки та безпритульні собаки. Разом з Сашком – підсобним робітником з Дімкиної шахти — ми йдемо знайомитися з, так би мовити, правофланговою “діркою”, яку місцевий “авторитет” Бача обладнав по першому слову гірничої науки. Продуктивність “дірки” – 30 тонн першосортного антрациту на добу, глибина видобутку – 400 м.

Ми йдемо старим насипом, де колись, ще до війни, бігали паротяги на шахтних під’їзних коліях. По праву руку – невеличкий шурф, над яким височить тринога з блоком. “Ця “дірка” працює під “дахом” одного судді, – показує рукою на шурф Сашко, -  він її у ментів, кажуть, відібрав”. Горді за міцну й незалежну судову владу, ми простуємо далі. Назустріч йдуть перемазані як чорти шахтарі – у робах, касках, з акумуляторами від коногонок на боках.

-         Це зміна з Бачиної “дірки”, — каже Сашко.

-         І що, вони не бояться отак відкрито йти з нелегальної роботи?

-         Ти що? – дивується мій гід. - Яка ж вона нелегальна? То коли спочатку “дірку” розкопували, тоді працювали дійсно нелегально. А зараз все легально – є хазяїн на “дірці”, є “дах”.

Сашко розповідає історію цієї “дірки”. Десь роки два тому місцеві хлопці знайшли ухил закинутої шахти, обладнаний кріпленням та рейками для вагонеток. Замість того, щоби тягнути метал на брухт, “шукачі скарбів” підійшли до справи по-господарському: розгребли завалений вхід, запросили напарника й стали працювати “на два хазяїна” – напарник колупався в штреках зліва від основного стовбура, хлопці – справа. Але продовжувалося так недовго – доки про “бездашну” шахту не довідався такий собі напівкримінал-напівпідприємець Бача. Бача обклав хлопців даниною, але ті працювати під “дахом” не захотіли й залишили Бачі свій лівий бік ухилу. Бача намагався підім’яти під себе й сусіда, який розробляв правий бік, але в того був вже свій “дах” і тому робота продовжувалася на засадах вимушеного симбіозу, оскільки ніхто не хотів залишати продуктивну “нору”. Найняли в складчину компресор, купили вдвох лебідку…

“Дірку” чути ще здалеку по тарахтінню компресора, що подає в шахту стиснуте повітря для роботи відбійних молотків. Підходимо ближче. Саморобна шахта справляє досить пристойне враження – з отвору в пагорбі йдуть назовні рейки, по яких витягуються вагонетки з вугіллям. Поруч з отвором – компресор і дизель-генератор. В “дірку” уходить кабель селекторного зв’язку й через динамік чути, як шахтарі знизу дають команду вмикати лебідку.

Біля компресора крутиться моторист, якому, як виявилося, цей компресор і належить. Сідаємо перепочити, і я запитую, де він той компресор узяв. Виявляється, робота нелегальних шахт набула вже такого розмаху, що з’явилися допоміжні підприємства. Зокрема, кілька підприємців придбали компресори, лебідки та екскаватори й здають їх у оренду, обслуговуючи роботу “дірок”. Власник компресора Андрій — любитель поговорити, і я вислуховую його не дуже цензурну розповідь про те, що його робітник, який працює на цьому компресорі, пішов у запій і тому він сьогодні змушений був сам стати біля агрегату.

-         А що Бача, — питаю я тоном знавця, — розплачується вчасно?

-         Все, — каже Андрій, — нема Бачі. “Дах” помінявся, після чого появилися нові хазяї. Хто такі не кажуть, а я, власне, й не питаю.

-         А що ж таке трапилося?

-         Та зараз у нас взагалі невідомо що робиться. Ось вже пару місяців, як йде зміна “дахів”. Міліція втратила майже всі “дірки”, особливо в Сніжному. Бачу також вигнали. Приїздять якісь люди, є навіть з Донецька, кажуть, що тепер будемо працювати на них, дають гроші на розвиток, на техніку. Ти бачиш, що в “дірку” навіть “зв’язок” провели? Влітку приїздили сюди якийсь Єрмілов з Києва та донецький губернатор Близнюк, я так думаю, і собі “дірку” вибирати.

-         Ти що, здурів?

-         А навіщо було Близнюкові в “нору” лазити? Про це навіть у газетах писали, що, мовлялв, губернатор опустився в одну з нелегальних шахт. Насправді ту шахту йому менти ретельно підготували. Ти думаєш, навіщо воно йому було туди лізти, що він там забув?

-         Ну як, є проблема, от губернатор і вирішив подивитися на власні очі, що то за “дірки” такі.

-         А чому він тоді по смітниках не став лазити? Там також бомжі копають, метал шукають. Ні, то мабуть, начальство вибирало, яку “дірку” під свій “дах” узяти.

Андрія не переконаєш, і тому я міняю тему розмови:

-         А ти сам, — питаю, — не думав і собі “дірку” відкопати?

-         Та вже думав, бо з моїх двох компресорів і одного екскаватора прибутки невеликі, а клопоту – сам бачиш. Я навіть у Донецьк до одного міліцейського начальника їздив, щоби той мою майбутню шахту брав під свій “дах”, бо з місцевими ментами зв’язуватися не хочу. Був у нього вдома, все розповів, разом порахували, який потрібний стартовий капітал, скільки “дірка” дасть прибутку на місяць. Начальник порадився з якимись геологами, зателефонував мені й каже: “Все, підбирай місце для шахти”. І що ти думаєш – виявляється, вже клаптика землі немає вільного, все розподілено. Тут це ще не так в очі кидається, а ти подивися, що в Глухівському лісі робиться, де шари вугілля півтора метри завтовшки. Там же проїхати неможливо – все гуде, крізь копають. Є такі “копачі”, що навіть офіційно землю викупили, мовляв, для будівництва чогось, а насправді поставили огорожу, ні кого не пускають і б’ють ухили. А які війни між “дахами” йдуть зараз – у-у-у. У мене хлопці знайомі працюють на одному шурфі. Глибина там невелика, метрів 20, вугілля б’ють уручну. Нещодавно чують, хтось наверху розмовляє. Дивляться – стоять якісь мужики, вниз заглядають. Хлопці вилізли, поздоровкалися. Ті їм кажуть: “Тепер будете на нас працювати”. “Добре, — кажуть хлопці, — а можна ми доки собі додому нарубаємо?”. – “Собі можна”, — дозволяють приїжджі та їдуть геть. Через тиждень історія повторюється, тільки вже новий “дах” з’являється. Потім третій. Отак хлопці два місяці працюють і нікому не платять. Кажу ж тобі – з весни почався неймовірний ажіотаж, великий бізнес став вкладати гроші в “дірки”, потужні нові “дахи” відсувають від нелегального бізнесу старі, йдуть цілі війни за місця виходу вугільних шарів.

Підходять робітники, що просіюють вугілля. Сашко, киваючи на мене, цікавиться, чи не можна пристроїти людину на роботу під землю.

-         Про це треба поговорити з хазяїном, але, взагалі-то, тут черга бажаючих, — чую у відповідь

-         А зарплатня яка? - цікавлюся я.

-         Ті що під землею, отримують за день до 80 гривень. Ті, що на поверхні – гривень по 30. Зміна – 8 годин без вихідних. А ти в шахті коли не будь був?

-         Ні, — чесно кажу я.

Тоді вдягай каску та пішли, подивишся, доки хазяїна немає. Тільки обережно – не перечепися за кабель.

Глибина видобутку на цій “дірці”  – 120 метрів

Повертаємося назад пізно вночі. По дорозі зустрічаємо Дімича, який вийшов назустріч нагадати, що в домі закінчилася горілка. Довелося йти до крамниці. Біля нічного магазину — двоє Дімкіних знайомих на білій “Ниві”. Дімич шепоче:

-         Дивися, отой – управляючий з “дірки”, що працює під прокурором Тореза Медуницею, а другий – це наглядач над “дірками” від УБОЗу.

-         Дивна пара. Начебто, фірми конкурують, а підлеглі дружать.

-         А може УБОЗівець вже до прокурора переметнувся? – Треба порозпитати.

Дімич здоровкається з колегами та жартує з УБОЗівця, що мовляв, з його доходами не лічить самому по магазинах їздити. Міліціонер сміється у відповідь: “Які там доходи – сьогодні на “дірку” зарплатню возив, все пороздавав. Он у кого доходи” – і показує пальцем на барсетку прокурорського управляючого…

З ранку складаємо з Дімичем план подальших польових досліджень нелегального бізнесу. Спочатку маємо з Сашком піти до тих “дірок”, що працюють під місцевими борцями з організованою злочинністю, потім – на СБУ-шні “дірки”, потім – на прокурорські. “Минулого літа, — розповідає Дімка, — один з місцевих, такий собі Гарбен, вирішив почати вугільний бізнес. Викопав “дірку” і став бігати по різних силовиках, вибираючи “дах” подешевше. Бігав кілька місяців, коли наприкінці 2002 року, нарешті, всім це набридло й у один день йому одночасно зателефонували всі ті, до кого він звертався — сказали, що беруть під свою опіку й зажадали грошей. Грошей в Гарбена на всіх не було, тоді менти його затримали, відібрали всю техніку, забрали компресор, відвезли в міськвідділ і деякий час тримали за ґратами з виховною метою. З ізолятора Гарбена випустили на умовах рабства – він і досі працює на ментів, віддаючи все до копійки”.

УБОЗ – це серйозно

На УБОЗівських “дірках”, що вишукувалися в ряд на відстані 20-30 метрів одна від одної, кипить робота. “Дірки” б’ються з нуля, частина вже працює, видаючи антрацит з глибини 60 метрів, частина ще тільки законурюється. Крізь видно чіткий порядок – шахтарі одягнуті в роби, з респіраторами. Від “дірки” до “дірки” прокладено магістраль високого тиску, встановлено компресор з ресивером. Лежать акуратно складений сосновий кругляк для шахтного кріплення. Цікавлюся умовами роботи. Робочий день – 12 годин, зарплатня 40 гривень на день. Вихідних немає.

-         А чого так мало? – питаю в управляючого – хлопця років 27 – 29 в спортивному костюмі.

-         О, братику, тобі вже 1200 гривень на місяць мало… Ну, так сиди вдома. Тільки на шар вийшли – бачиш, ще вугілля крихке й того тільки три тонни на добу з однієї “дірки”. Піде нормальний видобуток, буде й зарплатня побільше.

-         А потужність шару яка?

-         Сантиметрів 60-70. Це тобі не Глухівський ліс, де до двох метрів доходить.

Сашко робить вигляд, що йому треба для домашніх потреб купити машину вугілля. Управляючий мотає головою:

-         Може дні через три буде, не раніше. У мене забирають все оптом, машини кожного дня вантажаться. Попит сам бачиш який – ціну на вугілля підняли від 150 до 200 гривень за тонну й все однаково покупців більше, ніж можемо видобути.

(далі буде)

http://ord-ua.com/2007/12/26/volodimir-bojko-samka-bogomola-ta-vsi-vsi-vsi-povisti-opovidannya-fejletoni-8/

Комментарии

Добавить новый

Ваше имя (ник):

Контактный e-mail (скрывается):

Ваш комментарий:

 | 


Введите текст с картинки в поле внизу: